Кушугумська селищна об’єднана територіальна громада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування в Запорізькому районі Запорізької області. Адміністративний центр — селище міського типу Кушугум.
Загальні відомості
- Територія громади: 321,285 км²
- Населення громади: 18 112 осіб
- Склад громади:
селище міського типу Балабине
селище міського типу Кушугум
селище міського типу Малокатеринівка
Кушугумська селищна територіальна громада – це гордість Запорізької області, простір розвитку, що має вигідне близьке розташування до обласного центру Запоріжжя (його ринків, аеропорту, річкового порту залізничних шляхів, автомобільних магістралей, освіти, соціокультурної та розважальної сфер, т.і.);
зручне розташування, транспортне сполучення, сприятливі екологічні та природні умови, родюча земля, працьовиті люди, багата історична спадщина та досягнення сучасної історії успіху громади обумовлюють конкурентні переваги та інвестиційну привабливість у сталому розвитку громади.
Кушугумська селищна територіальна громада має зручне розташування як «супутник» обласного центру м. Запоріжжя. Ця близькість до обласного центру, до його Комунарського району, досяжний громадський транспорт та автомагістраль М18 Харків – Сімферополь, що проходить територією громади. Транспортна інфраструктура та географічне розташування обумовлюють значний потенціал розвитку громади в цілому, зокрема: малих та середніх підприємств – у потенційному ринку збуту, молоді та інших мешканців громади – у доступі до освітнього, культурного, розважального простору та працевлаштування мешканців як у громаді, так і в місті. Громада має доступ до залізничного сполучення Придніпровської залізниці. Інфраструктурну привабливість громади визначає близькість міжнародного аеропорту «Запоріжжя», що розташований у 15 км від громади, Запорізького річкового порту (25 км) та значно далі – Бердянського морського торгівельного порту (200 км).
Кушугумська селищна територіальна громада має також значний потенціал, пов’язаний з історико-культурним минулим та прекрасними природними умовами мешкання, родючими землями, значним рекреаційним та туристичним потенціалом.
Орган місцевого самоврядування — Кушугумська селищна рада Запорізького району Запорізької області. Очолює її селищний голова – Сосуновський Володимир Сергійович.
Селищній раді підпорядковуються три селища – Балабине, Кушугум та Малокатеринівка. Центром є смт Кушугум. Попередні назви селища Кушегумівка (до 1780 року), до 1920 року Велика Катеринівка. Кушугум знаходиться на березі Дніпра, південніше міста Запоріжжя. Через селище протікає річка Кушугум, що впадає в Дніпро. З берегів річки відкривається чудовий краєвид – плавні, місце натхнення місцевих художників, фотографів та поетів.
Виникла сучасна назва селища від назви ріки Кушугум (припускають, що назва походить з тюркського слова «КУЧУГУ», «дрібний пісок»). Друга версія виводить назву від татарських слів КОШ – «стан», ЧУМИ –«птиця». Д.І. Яворницький схилився до думки, що тюркське слово Кушугум -це місце злиття річок. Територія, на якій розташоване селище Кушугум, в стародавні часи мала назву Дике поле. Половці, а пізніше кримські татари і турки вкрай спустошили його. В XVII– ХVІІІ століттях ці землі переходять до складу земель Запорозької Січі. Отже, населений пункт заснований в 1760 році запорозькими козаками. З козацьких зимівників виникали окремі степові хутори. Селяни-втікачі і козаки займалися рибальством, скотарством, землеробством.
Загальна площа селища Кушугум всього 496,3 кв.м. Планується, згідно генерального плану смт Кушугум, розширення меж території населеного пункту до 2020 року всього до 2330 га. В межі ввійшли частина плавнів та сільськогосподарські угіддя. Кушугум межує з селищем міського типу Балабине з півночі і селищем міського типу Малокатеринівка з півдня.
Селище Балабине пригадується в документах ще на початку ХVІІІ століття. Тоді тут був Запорозький зимовник і церква, яка була відкрита в 1777 році на день релігійного свята Петра і Павла, тому назвали село Петрівка. У 1805 році царський уряд наділив генерал-майору Балабину 13 тисяч десятин землі. Від чого і походить подальша назва Балабино-Петровськ. Першими жителями були кріпаки з Полтавської та Харківської губерній, було 272 сім’ї і разом із запоріжцями, які працювали на Хортицькій верфі, будували човни. З 1815 року землі переходили з рук в руки спочатку графу Бутурліну, а потім графу Строганову. Петрівка поступово розорювалась. У 1859 році було лише 85 дворів. Ненабагато покращало життя людей на початку 70-х років ХVІІІ століття. Коли почали будувати Лозово-Олександрівську й Олександрівсько — Мелітопольську залізницю, де працювало багато мешканців села.
Поблизу старої школи було побудовано будинок, в якому до скасування кріпосного права жив управляючий. Після скасування кріпосного права графський маєток було перенесено ближче до теперішньої дослідної станції, де і зараз той будинок існує для зберігання овочів і фруктів. Після земельної Реформи 1861 року граф Строганов продав частину землі в общину, яка здавала її в оренду селянам, але становище для селян не покращало. Перед Першою світовою війною у Петрівці було 247 дворів, де проживало 884 чоловіків і 298 жінок. Село було невеликим і вбогим: хатки були вкриті соломою і рогозом, вузькі та криві вулиці, не було зелених насаджень, а тому село було непривабливим. Тільки деякі заможні селяни мали добротні цегляні будинки, вкриті черепицею, сади. Медичної служби не було, освіта теж була привілеєм для багатих. Важливе місце в житті селян займала церква, що височіла в центрі села, де тепер знаходиться будинок культури, вона мала 118 десятин землі. З 1917 року селище називали Балабине.
Селище Малокатеринівка розташоване на лівому березі Каховського водосховища та поблизу гирла річки Кінської. Селище Малокатеринівка почалося заселятися в 70-роки ХVIII ст. козаками Запорізької Січі та стихійними переселенцями, зокрема у 1794 році сюди було переселено частину селян із села Турбаї Київського намісництва. У 1777 році Катерина ІІ надає під рангову дачу землі князеві Григорію Потьомкіну, серед них були й землі на яких розташована сучасна Малокатеринівка. Князь Потьомкін дарує ці землі своїй небозі Катерині Василівні Скавронській (1764-1827). У 1840 році Граф Канкрин Єгор Францевич – видатний державний діяч, з 1823 року міністр фінансів Російської імперії, придбав усі землі у спадкоємців Скавронської – Літто, а саме ті землі, які прилягли до річки, площею – 36 тис. десятин, де жило 2290 душ кріпосних селян, серед яких була і Малокатеринівка. Неабиякою подією для села стало відкриття у 1874 році залізничної станції Краснокутівки (з 1901 року – Канкринівка). У 1905 році частину земель Канкрин продав поміщику П.І.Соколову та він збудував нову школу. Кількість учнів у 1908 році склала 165.
У роки другої Світової війни селище знаходилося під окупацією німецьких військ з 05 по 14 жовтня 1943 року. 9 травня 1977 року відкрито Меморіал Слави – увіковічення подвигів воїнів 1941-1945 років.
На даний час у громаді працюють 6 закладів освіти. Дітьми опікуються кваліфіковані спеціалісти.
Медицина: медичну допомогу в селищі надають спеціалісти КНП «Кушугумський центр первинної медико-санітарної допомоги» КСР Запорізького району запорізької області. Працюють на території селищ кілька аптек.
Культура. На території Кушугумської селищної ради працює «Центр культури, спорту та дозвілля». Веде свою активну діяльність і первинна ветеранська організація. Їхнє завдання полягає в піклуванні та наданні допомоги ветеранам селища Кушугум, Балабине та Малокатеринівка.
У селищі стрімко розвивається інфраструктура, підвищуються соціально-культурний побут та покращуються умови життя. Висаджений парк, встановлюються дитячі ігрові майданчики.
Кушугумська громада – гордість Запорізького краю. Найбільшою окрасою селища є населення, бо саме люди роблять все те, що створено на території селища, живим і насиченим.